Бывает старость и такой …, –
когда страдает тело,
подводит память, зрение,
внимание и слух …
А вдруг … необходимо сесть, –
вновь сердце заболело,
да сдерживать волненья дрожь
когда-то сильных рук …
Блажен, кто не заметит ввек
ни пролитого чая,
ни неуверенных шагов,
ни медленную речь …;
Кто никогда не попрекнёт,
стенаниям внимая,
а постарается скорей
от тяжких дум отвлечь …
Блажен, кто сможет и помочь,
и вспомнить всё, что надо,
поговорить, (не в первый раз!),
о чём душа болит …
заверить, что мы любим их
и постоянно – рядом,
и что никто из них вовек
не будет позабыт …
И мягко вразумить, что боль
хоть расслабляет тело,
но немощь душ всегда целит
да умерщвляет грех …
И потому любой недуг
не станет их уделом …
Удел – блаженство в Небесах,
а на земле – успех …
Мы Слову следовать должны,
как Бог нам заповедал …, –
Не укорять, а почитать
отцов и матерей,
особо тех, кто никогда
любви с добром не ведал,
чтоб стало на душе у них
хоть чуточку теплей …
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Молитва против войны - Варвара Скобарка http://blogs.mail.ru/mail/skobarka.69/8040DD040BAE02B.html
А Суд над Америкой начался уже, ураганы и техногенные катастрофы, в Европе тоже катаклизмы…
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
