Золотистая Осень, словно тихая гавань,
Принимает уставшие души людей.
С неба падают листья, Кто-то шьет покрывало,
Согревая озябшие души людей.
Солнце светит сквозь тучи, где-то капает дождик,
Наполняя любовью людские сердца.
Лишь для глаза незримо - То, что всем управляет
Кисть художника - Бога, неземного Творца...
Алексей ,
Мир :)
Во всем и всегда нужно искать суть, отбрасывая наслоения и пустые фразы, извлекать сокрытое из ничтожного, и идти, идти невзирая ни на что и ни на кого.(С)
Не бывает вопросов на которых нет ответов, иногда мы просто не знаем ответы, а порой нам не нужно их знать. (С)
Программист
Прочитано 7469 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Прекрасное но мой взгяд стихотворение,спасибо,да людские сердца только Господь может наполнить любовью и это прекрасно! Комментарий автора: Спасибо за отзыв, пусть Всевышний благословит Вас
Марина Н.
2007-09-29 10:37:36
Молодец, Алексей! Трогают описанные в стихотворении краски осени. Всегда поражает своей красотой гамма красок, которую создал Господь! Комментарий автора: Осень такая задумчивая :)
и прекрасная.
Natasha
2008-04-02 21:59:00
So True...
mimoza
2014-10-14 12:59:18
Ваш стих мне очень понравился! Благодарю за краски!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
